Медитація чи дисоціація? Як відрізнити

Я кружляю навколо цього питання роками, і хочу продумати його тут разом із вами. Не як лекцію, радше як ту розмову, яку я раз за разом веду сама з собою.

Є стан, який, гадаю, знають багато з нас, коли все виглядає трохи нереальним. Ви бачите своє життя ніби трохи збоку, наче воно відбувається з кимось іншим, і ніщо вас по-справжньому не торкає. Що робить це підступним — цей опис пасує до стількох духовних понять. Єдність, свідкування, невдавання. «Я бачу, що відбувається, і я до цього не прив’язана.» Коли хтось каже це речення, я щиро не можу з самих лише слів сказати, чи він глибоко усвідомлений, чи глибоко заморожений. Слова однакові. Стан зсередини відчувається майже однаково. У цьому й уся проблема, і причина, чому я хотіла це написати.

Я провела роки поруч із медитацією. Ретрити, ашрам в Індії, моя власна щоденна практика. І десь на цьому шляху в мені осіло питання й ніколи по-справжньому не пішло: як часто ми називаємо щось усвідомленістю, коли тіло просто вимкнулося?

Спершу — що таке дисоціація насправді, бо слово звучить клінічно, а сама річ такою не є. Це захист, один із найдавніших, які має нервова система. Коли чогось забагато або воно триває надто довго, у тіла є вихід: воно відступає від відчування. Ви знаєте це зі звичайного життя, навіть якщо ніколи ніяк це не називали. Дивне заціпеніння після поганої новини. Коли їдеш додому й розумієш, що не пам’ятаєш дороги. Це не було рішення, яке ви ухвалили. Тіло ухвалило його за вас, бо лишатися повністю присутнім у той момент коштувало надто дорого. І воно спрацювало. Воно допомогло вам іти далі.

У духовних колах цей самий механізм іноді вдягається краще. Для нього є термін — духовний обхід (spiritual bypassing), що означає використання практики й понять, щоб переступити через те, що надто некомфортно відчувати. Цей термін завжди звучав для мене як звинувачення, і я не хочу вживати його так. Те, що я бачу під ним, простіше й куди людяніше: нервова система в режимі виживання, яка знайшла красиве, соціально схвалене місце, де можна лишитися. Ніхто цього не планує. Воно просто стається, тихо, а словник уже тут, чекає.

Є також дослідження, що вказують у той самий бік, у який указує вся ця стаття. Дослідження 2022 року в Journal of Trauma & Dissociation виявило, що люди, які пройшли семитижневе навчання майндфулнес-медитації, згодом повідомляли про менше дисоціативних переживань і більше усвідомлення власного тіла. Схоже, саме тіло — це шлях назад усередину. Ми до цього дійдемо.

Тепер найважча частина, та, об яку я раз за разом спотикаюся. Якщо ви дисоціюєте, та частина вас, яка мала б помітити, — це рівно та частина, що відступила. Розум затуляє прогалину історією, і це добра історія: я спокійна, я усвідомлена, я поза всім цим. Я розповідала собі різні версії цього. Тож чесність тут майже неможлива. Не тому, що ми брешемо, а тому, що стан ховає себе від єдиної людини, яка могла б перевірити.

Одного разу я поїхала на Віпасану. Десять днів, по вісім годин сидіння на день, у мовчанні. Для мене, коли я прийшла до цього вперше, це було надзвичайно. Важко для тіла, дуже важко насправді, і воно підняло багато всього. Я досі рада, що поїхала.

Але потім я говорила з друзями, які повертаються на ці курси знову й знову, і щось у тих розмовах лишилося зі мною. Коли я питала, чому, що це вам дає, я жодного разу не отримала відповіді про їхнє життя. Усі відповіді були про стан. Стан, якого вони досягають десь на сьомий-восьмий день, і як дійти до нього знову. І я пам’ятаю, як подумала: стривай. Десятиденний курс мовчання з вісьмома годинами сидіння — це справді важко, більшість назвала б це екстремальним, а ти повертаєшся щороку заради стану? Я не кажу, що вони помиляються. Можливо, я чогось не помічаю, це чесно можливо. Але це запустило в мені тихе питання про те, що ж насправді там відбувається.

Те саме питання йшло за мною з ашраму, де я колись медитувала. Там навколо були люди, які практикували по двадцять, тридцять років. Я не можу виміряти чиєсь внутрішнє життя, і хочу бути щодо цього ясною. Але я спостерігала, і сформувалося питання, яке я так і не змогла відкласти: це присутність чи дуже витончений, дуже дисциплінований спосіб бути відсутнім? У мене немає відповіді. Я досі з нею сиджу.

Тут є одна поміч: інші люди. Іноді друг чи вчитель бачить ваш стан швидше, ніж ви самі. Це віддзеркалення справжнє, і я сама ним користуюся. Водночас є небезпека, про яку мало хто говорить: ціла група може дисоціювати разом і називати це глибиною. Якщо ніхто в кімнаті не може відчути різницю, група просто підтверджує втечу, м’яко й із повною щирістю. Тож інші люди — так, іноді, обережно. Що лишає одного свідка, на якого я справді покладалася б. Тіло.

Коли мені треба перевірити себе, а мені треба, це не теорія, яку я застосовую до інших людей, я проходжу крізь троє дверей. Порядок важить менше, ніж чесність.

Хочу завершити з іншого боку, бо все написане вище могло б звучати так, ніби я не довіряю самій тиші, — а насправді навпаки. Є тиша, якій я довіряю повністю. Вона приходить після вивільнення. Найкраще я знаю її після сесії TRE®, але вона приходить і після певних видів танцю, після близькості, іноді після довгого плачу. Вона тиха й порожня і водночас цілком повна. Ви відчуваєте вагу свого тіла, тепло, дихання, що рухається саме собою. Нічого не бракує, нема за чим тягнутися. Духовні книги описують цей стан прекрасно, і що я в ньому люблю — вам не потрібне жодне духовне поняття, щоб туди дійти. Тіло знаходить його саме, щойно кладе те, що тримало.

Ось де TRE® вписується в картину — як інструмент, що працює з правильного кінця. TRE® (Tension & Trauma Releasing Exercises), розроблений доктором Девідом Берселі, не просить розум щось вирішувати. Він дає тілу вивільнити те, що воно тримало, і присутність зазвичай приходить сама собою. Якщо вам цікава механіка, я писала про те, як TRE® працює в тілі і що таке TRE®, а також відповіла на найпоширеніші запитання, які про нього ставлять.

А якщо ця стаття лишила вас із питанням «у якому стані я зазвичай перебуваю?», я сказала б, що це питання краще досліджувати з іншою людиною, ніж наодинці у власній голові, з усіх причин, названих вище. Безкоштовна ознайомча розмова — це просте місце, куди його можна принести. Ми поговоримо, ви спитаєте те, що захочете спитати, і нічого більше з цього не має випливати.